А что там притаилось за строкой,
Куда заказан путь сейчас живущим?
Кладбищенский ли там царит покой?
Иль жизнь бурлит насыщенней и гуще?
Кто знает? Только тот, кто сшел с небес
И даровал нам истины влеченье,
Кто среди нас убит был и воскрес,
И Кто нам подарил Свое прощенье.
Но мы слепы остались и глухи
И не дается нам Его дерзанье,
Как рыбы, существуем для ухи,
Что варит нам земное прозябанье,
Мы не живём небесной красотой,
Мы как кроты, сидим по своим норам,
И так своей гордимся слепотой,
От ближних прячась за своим забором.
Нам отрываться как-то не с руки
Земного нежелательного братства,
Еще не все раздали мы долги,
Ещё не все скопили мы богатства,
Ещё мы не наелись досыта,
И славой мы ещё не насладились,
И кровью, что разлилась, как река,
И властью мы своею не упились.
Ещё не оторвали мы глаза
От ящика, где новости и мода,
Ещё не отлежали мы бока
Со сном сражаясь на диванном одре,
Забот не отзаботились ещё,
Проблемы ещё все не порешали,
Ещё не закрутили колесо
До ржавчины на жизненной спирали.
И я ослеп, и не видать ни зги,
И я оглох от шумного базара,
Пытаюсь сдернуть занавес тоски,
Как кожу от смертельного загара.
И каждый шаг даётся мне с трудом,
Земное колосально притяженье!
И снова отложу я на потом
Не терпящее срока восхожденье.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
